Категорії

Життя в Проскурові під час Першої та Другої світової війни

PDF Друк
Середа, 20 серпня 2014, 10:45

Після вигнання поляків з території Поділля, український народ так і не отримав змогу самостійно розбудовувати свою державу. Напроти, до влади прийшла Російська імперія, котра за увесь час свого існування на території України, принесла нашим предкам лише біль та страждання. Сказати, що росіяни знущались над українським народом - означає не сказати нічого. Ту ганьбу, з котрою жило населення нашої держави, мабуть, не витримав би ні один народ. Так було до кінця XX століття.

Після утворення та проголошення УНР, сучасний Хмельницький відіграв роль надзвичайно важливого опорного пункту для армії Української Республіки.  На протязі 1919-1920 років тричі в місті перебував уряд УНР. Місто, котре на той час вже називалось Проскурів,  неодноразово відвідували з візитами М. Грушевський, С. Петлюра, Є. Остапенко та інші відомі політики. 10 лютого 1920 року на комітеті більшовиків у Вінниці було прийнято рішення про організацію повстання в населених пунктах Поділля. Однією з головних цілей організації кровопролиття стало захоплення залізничного вокзалу Проскурова. Задля цього більшовики роздали зброю навіть загонам євреїв. Ініціатор повстання секретар комітету губернії Снєгов, був впевнений, що армія більшовиків зможе заволодіти вокзалом уже за кілька днів. Однак, сталось зовсім не так, як очікували росіяни.

16 лютого 1919 року більшовики наштовхнулись на чисельну більшість армії УНР. Після поразки залишки російського війська почали відступати, а офіцерський склад було взято в полон. Варто відзначити, що не дивлячись на блискучу перемогу полків УНР, в середині республіки все ж відчувалось розчарування. Країна, котра дотепер трималась лише на вірі в краще майбутнє, була в розпачі. В зв'язку з цим, 14 та 15 березня 1919 року в Проскурові пройшло останнє засідання повного складу Директорії УНР. Члени з’їзду намагались вирішити подальші напрямки зовнішньої політики Української Республіки. Незважаючи на величезну кількість суперечок між представниками різних політичних партій, керівництво Директорії все ж змогло зайняти чітку позицію, котра полягала у продовженні війни з більшовицькими військами та переговорах про укладення союзу з країнами Антанти. 29 липня 1919 року гарнізон під командуванням полковника А. Вольфа захопив місто. Проте вже в 1920 році Чорний полк з вояками з Запоріжжя взяв Проскурів. Місцеве населення вітало визволителів з почестями та квітами.

8 липня 1941 року в місті, як і на території всього регіону, розпочався ще один період страждань. Проскурів захопили німецькі окупанти, котрі після перших же своїх кроків по території населеного пункту розпочали розстріли мирного населення. Варто сказати, що жителі сучасного Хмельницького не сиділи склавши руки. По всіх куточках міста почали створюватись антифашистські групи, котрі бачили свою роль в знищенні загарбників та становленні самостійності України. 14 грудня 1941 року в місті створено Проскурівське гетто. До його складу входили ті райони населеного пункту, котрі були відгороджені від решти населення колючим дротом. Саме тут “проживали” представники єврейської общини Проскурова. На території сучасного Хмельницького це була б центральна частина міста. В січні 1942 року окупанти створюють Концентраційний табір, названий “Шталаг 355”, котрий проіснував тут до листопада наступного року.

25 березня 1944 року місто було звільнено від фашистських завойовників військами командуючого Георгія Жукова. Влада СРСР одразу ж почала відбудовувати місто та відпускати полонених концтабору. За наказом правлячих верхів Союзу, в Проскурів була направлена спеціальна комісія, основне завдання котрої полягало в експертному дослідженні зазнаних збитків. Згодом члени цієї ж комісії повинні були вплинути на викуп нерухомого майна загиблих під час війни жителів Проскурова для подальшого переобладнання будинків під заводи та фабрики.

По суті, пришестя радянських "визволителів" майже нічим не вплинуло на долю населення Проскурова. Більшовики лише скористались розпачем місцевого населення та його не змогою протистояти переконанням представників СРСР. Після війни в населеному пункті не було нічого, і саме тому дуже доречною стала "допомога" СРСР, правління котрої відправило населенню Проскурова провіант. Голодні жителі міста продавали своє житло за безцінь, щоб лише мати кошти для їжі. Саме післявоєнний прихід більшовиків охарактеризований багатьма істориками, як час, коли в місті розпочинається стрімкий ріст кількості безхатченків. Згодом людей, котрі продали своє майно, відправляють на примусові роботи в Сибір, де більша половина їх загинула від холоду, голоду та захворювань.

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити